Будівлі, яких нема. Випуск #6-7

Може настати той день, коли усього нашого

 золота не вистачить для відтворення минулого.

 

Артур Газеліус, швецький етнограф, творець першого в світі

етнографічного музею під відкритим небом

 

         Канів – місто історичне. Та власне історичних будівель залишилося тут небагато. Тож здійснімо невелику подорож в минуле, щоб дізнатись, які таємниці готове відкрити нам наше місто.

         Канівський замок. Звісно, нині при слові «замок» мало в кого постане в уяві те, чим справді був канівський замок. Ми уявляємо романтичну будівлю у стилі Нойшванштайну. 

Ось так виглядає німецький замок Нойванштайн («Нова лебедина скеля»),

побудований у ХІХ ст. Людвігом ІІ Баварським

        Та правда у тім, що канівський замок був мало на нього схожий і більш точним було б назвати його фортецею. Побудована фортеця була у 1362 році литовським князем Вітовтом (саме у 1362 році Канів та значна частина України перейшла під владу Литовської Русі) для захисту від турків та татар. Замок був вельми надійним: стіни товщиною у 6 метрів, 6 веж (пізніше їхня кількість зменшилась до чотирьох, а згодом і до двох), гармати, порохові льохи. Всередині фортифікаційної споруди знаходився будинок старости, церква, хати для челяді та стратегічні споруди для оборони міста. Сам замок оточував глибоченький рів, а від єдиних воріт вів ланцюговий міст. Жителі міста жили за межами фортеці і збиралися у ній у випадку нападу ворога.              

        Ось що писав про замок у своїй роботі «Опис України» (вперше видана у 1651 році, викликала велике зацікавлення у західноєвропейського читача) французький інженер та картограф Гійом Левассер де Боплан, який провів 16 років на території України:

        «Ще нижче на руському боці лежить Канів [Kaniow] — стародавнє місто і замок, де завжди як гарнізон стоїть один козацький полк; тут також є пором для переправи через річку .» 1

        Простоявши чотири століття, замок був знищений гайдамаками у 1768 році, оскільки на той час був осередком польського панства – того, проти чого, власне, і було затіяне гайдамацьке повстання.

Так міг виглядати канівський замок… Черкаський замок XVI ст. у Черкасах.

Діорама «Старі Черкаси» у Черкаському обласному краєзнавчому музеї. 2

        Є кілька версій щодо того, де знаходилася канівська фортеця. Згадаймо про дві з них. Найпопулярніша (і найвірогідніша, на нашу думку) стверджує – не інакше, як на Дніпровій горі, де нині знаходиться Успенський собор. На підтримку цієї версії свідчить і назва вулиці на схилі гори – Підстінок – «під стінами замку». За іншою версією, замок розташовувався за будинком позавідомчої міліції, там де зараз глибоченький яр. Кажуть, що він і лишився після вибуху, який знищив фортецю.                                                                        

      На жаль, до нашого часу не збереглося жодного зображення канівської фортеці. Але вона була побудована одночасно з черкаською, тож ми раді представити Вашій увазі зображення черкаського побратима. Тільки зазначимо, що все ж перед нами не оригінальний замок XIV століття, а зведений наново у 1549-1552 роках Остафієм Дашкевичем, старостою Канівським та Черкаським. 

        Церква Святої Ірини. У давнину на горі, що нині називається Московкою, стояла кам’яна церква Святої Ірини. Достеменно невідомо, коли саме вона була зведена. Деякі джерела наполягають на тому, що зведена вона була у період розквіту в Україні грецької цивілізації. Та тут, на нашу думку, щось воно не сходиться. Бо ж розквіт грецької цивілізації в Україні припадає на VIII ст. до н.е. – IV ст. н.е. Хрещення ж Київської Русі відбулося лише у 988 році (пам’ятаєте – церква Святої Ірини, а язичники, як і греки, людям, хай і канонізованим, не поклонялися). Отже, церква, напевно, була збудована після хрещення Русі. Вірогідно, що назва «грецьке місто» залишилась у вжитку і після популярності грецької цивілізації, що призвело до плутанини. Зруйнована церква була у 1240 році під час монголо-татарської навали, коли було практично знищене і саме місто. Невідомо як саме виглядала церква, та незначні її залишки можна було знайти ще у XIX столітті, підтвердженням чого є «Сказанія о населенныхъ местностяхъ Кіевской губерніи» (1864)  Лаврентія Похилевича:                                                                                        

       «Въ самому городе замечательна гора Московка, на которой стояла въ древности каменная церковь Св. Ирины, упоминаемая Несторомъ. Некоторые изъ жителів помнятъ еще то место, где видны были ея остатки. Недавно искали съ заступами ея фундамента, но напрасно; попадались только отдельные кирпи чи, гвозди, кости человеческія и найденъ медный древній крестъ, подобный тому, который виденъ въ Кіево-Софыйскомъ соборе  въ образе Купатической Божіей Матери. По формамъ его, изображеній и надписи, заключаютъ, что онъ относитсякъ первымъ векамъ христіанства въ Россіи.»

        Як бачимо, Похилевич також стверджує, що церква була побудована після прийняття Володимиром Великим християнства у 988 році.

        Козацький монастир. Певно, кожен канівчанин знає, що десь там біля Монастирка колись був козацький монастир. Та, певно, далеко не кожен здогадується, що ця історія не така проста. І починається вона біля Успенського собору, бо – як виявилося – перший козацький монастир стояв саме біля нього. Мав він тоді назву Успенський чоловічий монастир. Заснований він був у другій половині XVI ст. (саме тут, біля Успенського собору, був похований Іван Підкова, тож розташування пам’ятника цьому сміливому козакові на Монастирку є неточним історично), та у 1678 році був знищений татарами. Відновити святиню вирішили на новому місці – там, де нині вулиця Монастирок, власне, саме завдяки їй вона і отримала свою назву. І не тільки вона, адже раніше – до поховання на ній Великого Українського Сина Тараса Шевченка – Тарасова гора, що ліворуч від вулиці Монастирок, носила назву Чернеча. Вперше монастир згадується у 1702 році і невдовзі змінює свою назву з Успенського на Покровський. 

Успенський собор і Покровська церква (справа)

Жан-Анрі Мюнц, 1781 рік

        Та монастирю знову не пощастило, так як, за деякими свідченнями, за дев’ять років – у 1711 році – він знову був знищений татарами. Його знову відновили у середині XVIII ст. У подальші роки він переходив під владу греко-католиків та знову переходив у лоно православ’я, поки у 1776 році остаточно не став належати греко-католицькій церкві. А тут на нас чекає маленька цікава несподіванка – у подальшому Покровська церква, що належала до володінь козацького монастиря, була перенесена до Успенського собору, виконуючи роль шкільної церкви базиліанського (василіанського) училища, яке було зведене поблизу Успенського собору у 1784 році (нині музей «Декоративне мистецтво Канівщини»). Простояла вона там до 1810 року (за іншими даними – до 1820 року). Унікальну можливість побачити козацьку святиню нам дає акварель 1781 року французького митця Жана-Анрі Мюнца (картина відображає той період історії, коли Покровська церква вже була перенесена до Успенського собору).     

Нещодавно зведена Тарасова церква на початку вулиці Монастирок

         Дослідники і до цього часу не можуть точно визначити місцезнаходження козацької святині до її перенесення до Успенського собору. Остання археологічна експедиція зробила припущення, що найімовірніше вона знаходилася у районі сучасного цвинтаря по вулиці Монастирок. Але саме факт наявності цвинтаря та приватних садиб не дає нині можливості конкретизувати цю гіпотезу. Нещодавно на початку вулиці Монастирок була зведена, як її нині називають, Тарасова церква. Вигляд вона має вельми автентичний і схожа на свою попередницю з картини Мюнца. На нашу думку, церква також дуже схожа на зображену на обкладинці «Сказаній о населенныхъ местностяхъ Кіевской губерніи» (1864) Лаврентія Похилевича.        

Церква на обкладинці книги

«Сказанія о населенныхъ местностяхъ

Кіевской губерніи» (1864) Лаврентія Похилевича

        Маленьке пояснення. Всупереч розповсюдженій думці, монастир – це не якась будівля, це релігійна громада черниць чи ченців, яка, так, володіє землею, релігійними та господарськими будівлями на ній. Тож козацький монастир – це спілка релігійних однодумців, ченців, яка володіла землею у районі сучасної вулиці Монастирок. Оскільки ченці допомагали пораненим чи старим козакам (іноді ці козаки і самі приймали постриг), то монастир став називатися козацьким. Головною ж святинею козацького монастиря була Покровська церква.

  "Вид з гори Московки на Дніпрову гору"

Г.П.Варрава, 1915 рік

На передньому плані Спасо-Преображенська церква

        Спасо-Преображенська церква. Повертаючись на гору Московку, згадаємо і про Спасо-Преображенську церкву, що стояла біля її підніжжя (чи трохи вище). Їй навіть вдалося побачити трохи радянської влади (а ми знаємо, що багато церков, в тому числі і вельми старих та історично цінних, було знищено комуністами) – вона була знищена у 1937 році. Невідомий точний рік побудови церкви, та, ймовірніше, зведена вона була не пізніше початку XVIII століття. Також відомо, що побудована вона була замість старої церкви, що стояла поруч. Ймовірнішим місцем розташування Спасо-Преображенської церкви називають місце, де нині знаходиться «Ощадбанк».                   

      

Спасо-Преображенська церква на старій поштівці   

        Ми можемо скласти про церкву певне уявлення, бо, на щастя, до нашого часу збереглися її зображення. Побачити Спасо-Преображенську церкву ми можемо на – у певному сенсі унікальній – картині Г.П.Варрави «Вид з гори Московки на Дніпрову гору», написаній у 1915 році. А також на старій поштівці, яка нині у вільному вигулі в Інтернеті. Побачити церкву (її схематичне зображення) можна й на триверстовій військово-топографічній мапі Ф.Ф.Шуберта.

Спасо-Преображенська церква (у червоному кружечку)

на трьохверстовій мапі Ф.Ф.Шуберта (1846-1863рр.).

Згідно легенди мапи, церква дерев`яна

 

        Літописне місто Родень. Це, власне, і не будівля зовсім, а ціле місто, і знаходилося воно поза межами сучасного Канева, та як не згадати про таку визначну пам’ятку. Отже, місто Родень знаходилося на Княжій горі – від Тарасової гори відрахуйте ще дві (не рахуючи самої Тарасової) у напрямку села Пекарі, третя буде Княжою. Заснований Родень був у VIIVIІI ст. н.е. Найбільший культурний розвиток Родня припадає на XIXII ст., коли він розширив свої функції з фортеці до ремісничого та торгівельного центру. На жаль, вже наступного XIII ст., а саме у 1239-1240-х роках, він був знищений татаро-монгольською навалою, яка чимало потрощила на своєму шляху, і вже більше не відновлювався.                                                                                     

        Дослідження залишків літописного міста шляхом археологічних розкопок проводили Микола Біляшівський (кінець XIX ст.) та Галина Мезенцева (1958-1965рр.). Саме завдяки останній дослідниці ми нині маємо змогу створити певне уявлення про вигляд Родня. Цю можливість нам дає діорама Черкаського історичного музею. Щоправда, знаючі люди кажуть, що вона є не зовсім точною архітектурно. Але всеодно картинка гарна і дає волю фантазії.           

    

Славне літописне місто Родень

Діорама у Черкаському обласному краєзнавчому музеї

        На цьому ми нашу підбірку завершуємо, але з великою гордістю і цікавістю зазначаємо, що це далеко не всі канівські таємниці.



[1] Г. Л. де Боплан. Опис України. Пер. з фр. Я.І.Кравця, З.П.Борисюк. Київ, 1990

[2] Бас Віталій. Шевченків край, К.: «Мистецтво», 1989

 

Фото Нойшванштайну – Taxiarchos228 (Free Art License)

Фото діорами – сайт «Військово-історичний фотомузей» http://museum.velizariy.kiev.ua/index.html

За підготовку інформації про козацький монастир дякуємо сайту «Гетьманат. Канівсько-Трахтемирівська козацька січ» – getmanat.org