Видатний актор у Каневі. Випуск #2
В цих роботах одиночних і групових фігурках, в замальовках навколишньої природи, в ескізах костюмів, декорацій, гриму відчувався не тільки талант, але і знання епох, стилів, уміння знайти характер людини.
Наталія Бельовцева (1895-1974) про О.П.Ленського
Часто, дивлячись на могилу О.П.Ленського, я й не усвідомлювала чітко, хто він, власне, такий. Ні, на могилі написано, що це видатний російський актор і режисер, але на цьому мої пізнання і закінчувалися. Та й ніщо особливо і не спонукало до їх поглиблення. Думаю, більшість місцевих жителів і гостей міста знаходяться у подібній ситуації. Дивляться на могилу і знизують плечима: «Ленський, то й Ленський». І йдуть собі далі, ніколи більше не згадуючи про побачене. Тому що не усвідомлюють, наскільки видатною особистістю він був! Покладімо цьому край! Ви маєте знати більше!
Могила О.П.Ленського у Каневі
Отож, Ленський Олександр Павлович народився 13 жовтня 1847 року у Кишиневі. Цікавою є історія походження псевдоніму актора, адже справжнє прізвище Олександра Павловича – Вервіціотті, яке він отримав від матері. Хтось може згадати, що вже десь чув це прізвище – Ленський. Його носив один з героїв роману О.С.Пушкіна. Однак Олександр Павлович взяв такий псевдонім не в героя роману, а на честь відомого драматурга Дмитра Тимофійовича Ленського (справжнє прізвище – Воробйов), який, у свою чергу, і справді запозичив ім’я у О.С.Пушкіна. Згодом псевдонім Олександра Павловича став офіційним прізвищем. Навіть його дружина, перекладачка Корф Лідія Миколаївна, стала Ленською.
Матір’ю Ленського була оперна співачка, корсиканка за походженням, Ольга Верцівіотті, батьком – князь Павло Іванович Гагарін. Олександр був його позашлюбним сином.
Олександ Павлович Ленський
Після смерті матері, а згодом і батька, юний Олександр з 1858 року жив у Москві у сім`ї актора Імператорського Малого театру К.Н.Полтавцева, дружиною якого була зведена сестра Ленського, дочка його батька. Та ставлення у цій сім`ї до нього було не зовсім родинним. Освіти він практично ніякої не отримував, а був лише «хлопчиком на побігеньках» - то се зроби, то туди побіжи. Одного разу, опинившись у театрі, Ленський не міг відвести погляду від сцени. Та опікун у хлопцеві талантів не розгледів і лише відмахнувся рукою, мовляв, який з тебе актор.
У 18 років Олександр переїжджає з Москви до Володимира, де жила його інша зведена сестра Зінаїда. Вона зустріла свого родича дуже тепло. У цьому ж місті відбувся перший дебют Ленського на театральній сцені.
Протягом наступних десяти років він грав на сценах провінційних театрів і мав гарну славу. У 1876 році актор разом з родиною переїхав назад до Москви, де його і запросили до Малого театру. З ним і було поєднане усе подальше життя актора. Він талановито і неповторно зіграв чимало ролей. Роль Павла Опанасовича Фамусова у п’єсі «Горе от ума» Ленський грав беззмінно тридцять років – настільки точним був створений ним образ. Але можна стверджувати, що актор майстерно перевтілювався у всіх героїв, яких йому довелося зіграти. В одній з останніх своїх вистав він мав роль без слів, але грав настільки проникливо, що глухонімий глядач плакав, дивлячись на вираз обличчя актора!
З часом Олександр Павлович почав займатися режисурою. У 1900 році став режисером театру, а у 1907 році зайняв посаду головного режисера. Але і цим не обмежувалася його діяльність у Малому театрі. Він особливе значення надавав декоративному та музичному оформленню вистав, ввів деякі технічні вдосконалення. З 1888 року викладав драматичне мистецтво у Московському театральному училищі. Однак йому, на жаль, так і не вдалося реалізувати усіх своїх творчих задумів. Він постійно відчував тиск бюрократичної верхівки театру. Присвятивши усе своє життя служінню театру, Олександр Павлович Ленський завжди був на крок попереду своїх сучасників, намагався реформувати театр у період занепаду. Це було до смаку не всім. Бюрократичний апарат вставляв палки у колеса, колеги почали злословити, в газетах з’являлися провокаційні статті… Ленський не витримав такого ставлення і пішов з театру.
А театр затих, немов усвідомивши втрату. Але запізно. Керівництво почало пропонувати режисерові чималі гонорари, більше свободи у постановці вистав та інші «золоті гори». Ленський відмовився. Зрозумів, що вже не буде тієї атмосфери, того відношення до мистецтва…
А невдовзі покинув цей світ. Помер видатний митець 25 жовтня 1908 року у Москві, але заповів бути похованим у селі Селище на березі Дніпра, неподалік Канева, де він мав свій маєток. Його останню волю було виконано.
Ленський любив мальовничу Канівщину і саме тут проводив відпустки кілька останніх років свого життя. Цікаво, що його маєток пізніше, через прізвище своїх нових власників, отримав назву Тальбергова дача. Саме таку назву носить і ландшафтний заказник місцевого значення, створений у 2002 році поблизу Канева. Село Селище, на жаль, не збереглося - воно було затоплене водами Канівського водосховища.
Село Селище на військово-топографічній мапі Ф.Ф.Шуберта (1846-1863)
Через кілька десятків років (ще до утворення водосховища) могила Олександра Павловича Ленського у Селищі зазнала руйнівної дії вод Дніпра і була сильно розмита. Саме через це було прийнято рішення здійснити перепоховання. Місцем було обрано центр Канева, поблизу Успенського собору (до будівництва Канівської ГЕС центр міста був саме на Дніпровій горі). Перепоховання здійснили у 1955 році. Саме так і з’явилася могила О.П.Ленського у Каневі. І ми маємо пишатися тим, що на нашій землі спочила така видатна і талановита людина. Шануймо його пам’ять.
Тут знайшов спочинок видатний діяч театру...
Джерела:
О.Слепынин. Александр Ленский - рыцарь театра (ІІ) - https://odnarodyna.org/content/aleksandr-lenskiy-rycar-russkogo-teatra-ii
Свободная энциклопедия "Википедия" - Ленский, Александр Павлович