Сміття. Випуск #5-6-2016
Хто мене завжди дивує, так це люди
«Любимая женщина механика Гаврилова»
Канівський смітничок
Проблема сміття в Україні актуальна не лише на рівні проблеми сміттєзвалищ і утилізації відходів, але й на рівні кожного громадянина. Гуляючи містом вряди-годи можна побачити справді чисту ділянку. Сміття скрізь. Люди примудряються накидати сміття навіть за метр від сміттєвих кошиків. Навіть у центрі міста. Ця проблема ду-у-уже актуальна.
Скільки разів я спостерігала картину, коли жителі мого міста, ідучи, запросто кидали собі під ноги різне сміття: обгортки від морозива, недопалки, пачки від цигарок… Навіть, якщо зовсім поряд сміттєвий кошик. Бо ж дехто своє «сміттярство» пояснює тим, що, мовляв, сміття нікуди викинути, хоча це слабеньке виправдання. І я не розумію такої поведінки. Не розумію, навіщо люди так роблять, адже це ЇХНЄ місто, вони завтра ж ітимуть тими ж вулицями. Невже так приємно жити у смітті?
Ще більшої актуальності набуває ця проблема у теплу пору року, коли всі поспішають показати свою любов до природи. Ідуть в ліс чи на пляж, палять багаття і залишають після себе купи різного сміття і биті пляшки. А потім приходять сюди знову і кричать: «Чому так брудно?!». Можна, щоправда, пошукати інше, чистіше місце, яке ще ніхто не встиг закидати сміттям, але настає момент, коли таких місць стає все менше і доводиться сидіти у своєму ж смітті.
А іще така чудова мила звичка деяких водіїв (і пасажирів теж) викидати сміття з вікон автомобіля. На цьому фоні знак «Дякуємо за чисті узбіччя» виглядає як іронія.
І як і все це називається? Це звичайнісіньке безкультур’я. Ні, не варто називати таких людей свинями. Це занадто образливо. Для свиней.
І що з цим робити? Все дуже просто. Якщо в родині таких людей не навчили елементарних правил поведінки або ж вони вважають, що це дуже «круто» викидати сміття на вулицях, що ж, все це можна виправити системою штрафів. Так, здається, така система вже запроваджена в Україні, та тільки я чомусь щодня спостерігаю ту ж картину з викиданням сміття. Ця система не діє. Або якщо точніше: її не приводять в дію. Мало мати її на папері, її потрібно втілювати в життя. Якщо прохання не допомагають, то матеріальний стимул допоможе. О, тільки не кажіть мені про суботники. Про ті загальноміські суботники, на які запрошують усіх жителів міста «щоб зробити місто чистішим». Я не прийду. Я не кидаю сміття на вулиці, не залишаю пляшки на набережній, не кидаю недопалки собі під ноги. Суботники нічим не покращують ситуацію, бо борються із наслідками, а не з причиною. Більшість людей, які свідомо відвідують такі акції – це не ті люди, які розкидають сміття, а якраз ті, хто цього не робить. А ті безкультурні особи, які не вміють користуватись сміттєвими кошиками, вони просто сміються над усіма цими суботниками і вважають людей, які за ними прибирають дурнями. «Прибирайте, прибирайте! Ми знову смітитимемо!..» Отже, суботники це не вихід, вихід у тому, щоб навчити людей прибирати за собою.
І я певна, що ті люди, які смітять на вулицях, виказуючи таким чином неповагу до інших, вдома так себе не поводять, не кидають шкірки від бананів і недопалки собі під ноги, а несуть їх на кухню до сміттєвого відра. Чи не так? Викидаючи сміття на вулицях, вони не поважають своє місто, не поважають державу. А ми ще хочемо, щоб нас поважали інші.
Часто можна почути, що люди, і ті, що кидають сміття на вулиці, кричать: ми хочемо жити краще! Та вони, певно, не розуміють, що це покращення починається з кожного з нас, з таких, здавалося б, дрібниць, як викидання сміття у призначені для цього місця. Все починається з чогось маленького, але зрештою воно і формує ту атмосферу, у якій ми живемо.