Школа. Випуск #9

07.09.2015 12:29

Не думаю, щоб нинішня система шкільної освіти

допомагала дитині сформуватися як особистості.

У ній надто багато конкуренції, і, окрім того,

вона вимагає від дитини вміння пристосовуватися.

Луїза Л. Хей «Керуй своєю долею»

Я ненавиділа школу. Я тихо ненавиділа її кожного дня, що мені доводилося в неї ходити. Причому це відчуття ставало тим сильніше, чим старшою я ставала. Роки, проведені у «неволі» давали про себе знати. Пам’ятаю, як у котромусь з молодших класів я плакала після 1 вересня (для мене цей день ніколи не був святом) – так я не хотіла повертатися до школи. Я була щаслива, коли все це закінчилось, але «шкільний відбиток» залишився на мені на довгі роки, я і нині ще його відчуваю.

Думаю (та ні – певна!), я не самотня у своїх відчуттях. Мало хто любить школу по-справжньому. І тоді постає закономірне питання: чому цей інститут все ще існує? Здається, прийшов час докорінно змінити систему шкільної освіти. І ось чому.

Різне – однакове. Всі люди різні. Цей простий постулат очевидний. Тоді чому ми вимагаємо, щоб діти з різними талантами, характерами і сприйняттям світу однаково знали і вивчали одні й ті ж предмети? Уніфікованість рідко буває привабливою, чому ж ми так її прагнемо? Чому робимо зі своїх дітей зручних для користування суспільством істот: слухняних, з потрібним (невідомо для чого) багажем знань і травмуючими, але діючими установками. І абсолютно нещасливих. Школа не додає впевненості. Навпаки: вона відбирає віру у самих себе, і сіє у душах дітей аж ніяк не «добре й вічне», а відчуття власної нікчемності і меншовартості. Якщо ти читаєш не так швидко як Аллочка, то не бути тобі генієм, ти лузер – запам’ятай це на все життя. Усім начхати, що у тебе якісь інші таланти, головне, щоб ти знав (здав?) шкільну програму і байдуже, що в житті тобі від неї користі буде нуль.

Відмінниця ж Аллочка у комплекті з золотою медаллю отримає теж цікаву річ – «комплекс відмінниці». Віднині, скрізь і завжди, ти все повинна будеш робити на п’ятірку, пнутися з усіх сил і, не дай боже, у тебе щось не вийде, ніхто не скаже тобі «молодець» – а залежність від цього слова буває сильнішою за будь-яку іншу. Сама знаю.

Надламані, з купою комплексів, з втраченою вірою у себе, з набутою амнезією з приводу власних талантів – такими вони виходять зі школи, посміхаючись на випускних вечорах. Мало кому вистачає сили знайти серед усього цього сміття самих себе і відновити віру знову ж таки у самих себе, жити так як хочеться, а не як вчать у школі. У такому суспільстві, серед таких нещасливих людей ми і живемо.

Звісно, не можна сказати, що в усьому винна школа. Багато, дуже багато чого залежить від родини, у якій росте дитина. Погляньте навколо – чи багато ви знаєте істинно щасливих родин? Вам пощастило, якщо ваша відповідь «так», бо психологи вважають більшість родин неблагополучними. І якщо дитина зростає у такій нещасливій родині, це дуже впливає на неї. Але уявіть, як би було чудово, якби ця дитина прийшла у школу, де з неї не намагаються виліпити казна-що, а відновлюють її віру у себе, розвивають її таланти, люблять і підтримують. Це б змінило усе наше суспільство.

«Добре й вічне». Точніше ті, хто нібито несе його у непутящі маси – вчителі. У нашому суспільстві склався стійкий стереотип, що вчитель – це людина особлива, добра і розумна. Та й хто проти? От тільки… це далеко не завжди так. Певна, вам у житті траплялися усілякі люди: і недобрі, і неввічливі, і з сумнівними моральними якостями. Чому ви вирішили, що їх не може бути серед учителів? До того ж, ті ж таки психологи стверджують, що серед учителів багато людей з психічними відхиленнями. І це не є наслідком нібито напруженої роботи (повірте, у продавщиці сусідньої з Вашим домом крамниці, яка працює з сьомої ранку до одинадцятої години ночі, і за день обслуговує десятки людей з найрізнішими характерами і настроєм, - робота куди більш напружена), а саме причина вибору ними такої професії.

До того ж, я особисто знаю вчительку, яка у школі та на людях просто сонце ясне, а вдома перетворюється на скажену бабу, від якої кожна адекватна людина вважає за краще триматися подалі.

«Добре й вічне». Частина друга – «Перша вчителька». Ніколи не розуміла «розмусолювання» цієї теми. Мовляв, це щось таке особливе, тепле, що запам’ятовується на все життя. Воно, може, і запам’ятовується, та не факт, що спогади приємні. Моя перша учителька була людиною собі такою – звичайною. Ні особливо доброю, ні особливо приємною. Навіть дозволяла собі не надто коректні висловлювання на адресу дітей з не надто заможних чи благополучних родин. Можливо, іншим пощастило більше (або ще менше). А можливо, ми щось не так розуміємо, автоматично ставлячи «хороший» навпроти усіх, чия професія вчитель.

Парадокси. Коли маленька дитина приходить до школи, її постійно осмикують: «Не бігай, не ганяй, сиди спокійно». До середніх класів вона вже непогано освоює команди і починає потроху перетворюватися на тих оброслих мохом (у переносному значенні, звісно) істот, що ми їх повсякчас можемо зустріти на вулиці. І тут раптом її витягують на вулицю і кажуть: «А пробіжи-но, дорогенька, сім кіл по стадіону та пошвидше.» А якщо вона не зможе (що більш вірогідно після кількагодинного майже непорушного сидіння, пам’ятаєте – «Не бігай!» (!!!)), то її неодмінно назвуть невдахою, слабачкою та й ідіотом. І вона, ця бідолашна дитина, навряд чи пам’ятатиме, чи краще сказати – навряд чи навіть зрозуміє ідіотизм шкільної освіти, адже не навчена ставити під сумнів те, що говорять нібито всезнаючі дорослі – ні, з усього цього вона запам’ятає, що вона ідіот і в неї нічого не виходить. Саме з такими знаннями вона вийде зі школи, витративши 11 років невідомо на що.

І до речі, як можна вимагати від дітей приходити на уроки фізкультури у спортивній формі (при тому, що приходити у ній до школи забороняється), коли у більшості шкіл немає ЖОДНОЇ РОЗДЯГАЛЬНІ! І де перевдягатися – у туалеті? Ага, просто чудово. І я вже не кажу про душ.

Так, ми вчимося усе життя і дитині потрібно надавати необхідні знання, розвивати її таланти. Але поклавши руку на серце, скажіть чи подобалось вам навчатись у школі і чи часто вам стають у нагоді отримані там знання: з фізики, хімії чи навіть з біології? І якщо ні, то навіщо вони потрібні?

Чому співи, танці і малювання викладають лише у молодших класах? Мабуть, тому що згідно побутуючого у нашому суспільстві кліше, чим старше ми стаємо, тим менше у нашому житті фарб, тож треба готувати дітей до суворої, точніше – сірої, реальності. Але це вже тема для іншої статті.

А я лише скажу, що без докорінного реформування шкільної освіти, насамперед, у ставленні до дітей, нам навряд чи вдасться жити у щасливому суспільстві.