Найдивовижніший із світів. Випуск #4
Рай – це місце на Землі.
Belinda Carlisle «Heaven is a Place on Earth»
Той, у якому всі ми живемо. Та часом, на жаль, ми цього не помічаємо. А варто лишень роззирнутися і побачити усю дивовижну красу і неймовірність світу, у якому ми живемо. Які чудові кольори, яке різноманіття смаків і запахів, різноманіття видів і форм, почуттів і відчуттів! Подумайте лишень, яких висот сягнуло людство! В прямому і непрямому значеннях. Яке це диво: люди можуть літати! Нехай і не зовсім самі (хоча хтозна, може, і до того недалеко), але літаки і гвинтокрили – це справжнісіньке диво! Багатотонні машини летять у небі – ну хто б міг подумати!
Куди б ми не поглянули, у будь-якій сфері нашого життя у нас є все, що нам потрібно і навіть більше. Але ми все ще чимось незадоволені. От коли в нас буде оте, отойді…
Ми навіть не розуміємо, що цей прекрасний дивовижний світ не лише навколо нас, а й у нас самих. Який спектр почуттів, відчуттів, вражень! Та ми самі диво! Диво у найдивовижнішому із світів!
Так, ми часто забуваємо про це і надто глибоко поринаємо у наші повсякденні турботи. Ми забуваємо про все це, часто ставлячи на перше місце у своєму житті щось не таке вже й важливе, «так треба» над тим, чого хочеться по-справжньому. Комусь ця тема здасться надто філософською і відірваною від життя, але повірте, іноді саме ця «відірваність» допомагає знайти правильний, свій шлях і по-справжньому побачити цей світ. Побачити, що він уже прекрасний, варто нам лише відкрити цю красу у нас самих – вона є у кожному, повірте. Побачити, що світ вже добрий і безпечний, варто нам лише трохи привідкрити засуви свого серця. Що світ вже врятований, нам лише варто врятувати самих себе. Що цей дивовижніший із світів може дати нам все, чого ми бажаємо, нам лише варто перестати думати, що це не так.
Хтось скаже: як цей світ може бути таким дивовижним, коли у ньому стільки війн, ненависті, стільки невирішених проблем. Це справді так. Але якщо хтось і може це змінити, то це лише ми самі. І хай як дивно це звучить, я вірю, що колись всього того не буде, що ми навчимося, зрозуміємо, відчуємо…
Бо все-таки людство вчиться на своїх помилках. Неначе мала дитина, що вчиться ходити. Вона падає, але встає. Вона плаче над своїми ранами, але йде далі, хоч іноді й залишаються шрами – але у кого їх немає? І я вірю, людство навчиться: ходити, дивитися і бачити цей світ, бути добрими і любити його, самих себе у цьому світі і цей світ у собі. Я вірю, бо у нас вже непогано виходить. І нехай часом ми так довго б’ємося головою в зачинені двері, я вірю, скоро ми помітимо, що сусідні двері розчинені навстіж і лише чекають, коли ми їх побачимо. Успіхів нам у цій іноді такій нелегкій, але такі цікавій справі!