Київські князі. Частина 5. Випуск #9-10-2016
Продовження. Початок у випуску #11, випуску #12-1, випуску#2-2016, випуску #5-6-2016.
Ізяслав Ярославич
Робота невідомого автора, ХІХ ст.
По смерті Ярослава Мудрого на київський престол зійшов його син Ізяслав Ярославич (р.п. 1054-1068, 1069-1073, 1077-1078). Маючи по суті м’який та незлобивий характер, Ізяслав, втім, не мав батькового авторитету та сили, щоб утримати в руках княжу владу і керувати величною державою. Тому шість років потому утворив т.з. тріумвірат Ярославичів (1060-1073рр.), коли Ізяслав ділився княжою владою зі своїми братами Святославом Ярославичем (р.п. після тріумвірату 1073-1076) та Всеволодом Ярославичем (р.п. після тріумвірату 1078-1093). Разом вони управляли державою та протистояли зовнішнім ворогам. З-поміж іншого створено було «Правду Ярославичів» (у ній, зокрема, вельми обтяжуючи родову помсту було замінене грошовим штрафом), яка доповнила «Правду Руську». І все ж основною рисою тріумвірату було приєднання (а може, краще сказати й привласнення) земель. Так, наприклад, вже 1060 року брати поділили на трьох Смоленську вотчину свого померлого брата Ігоря Ярославича (перед цим вони відібрали в нього Волинь, наділену йому батьком, і віддали взамін Смоленськ), лишивши його родину без спадщини. Також брати-молодчики привласнили Перемишльську, Теребовльську та Звенигородську волості, які належали їхньому небожу, синові їхнього брата Володимира Ярославича (помер ще 1052 року). Не погордували вони забрати і Полоцьку землю у свого далекого родича Всеслава Брячиславича (правнук Володимира Великого). Останній, щоправда, зумів у 1068-1069рр. відхопити і собі шмат князівської влади.
 Язеп Дроздович 1940-46.jpg)
Всеслав Брячиславич
Картина Язепа Дроздовича, 1940-46рр.
Першу тріщину тріумвірат дав 1068 року після невдалої битви братів проти половців, яка увійшла в історію як битва на Альті (річка на Київщині). Поразка потягла за собою серйозні наслідки. Після битви Святослав втік до Чернігова, а Ізяслав з Всеволодом до Києва. Повернулося до Києва і військо. Отримавши підтримку городян, вони стали вимагати в Ізяслава зброю і коней, щоб все-таки перемогти половців. Отримавши відмову (Ізяслав був не дуже популярним у киян, а тому, певно, просто боявся дати їм зброю), кияни повстали проти князя, й Ізяслав разом з Всеволодом були змушені втекти до Польщі (Ізяслав мав за жінку доньку одного з польських королів – Гертруду). Тим часом кияни проголосили князем Всеслава Брячиславича (р.п. 1068-1069), того самого, в якого брати відібрали його вотчину. Щоправда, правив він недовго – близько 8 місяців, бо вже навесні 1068 року Ізяслав і Всеволод повернулися до Києва з польським військом і навели у місті лад. До речі, Ізяслав повернув Всеславу Полоцьк і навіть вступив з ним у союз проти свого тріумвіратського брата Святослава, який цілком недвозначно бажав отримати київський престол. Одначе протягом 1069-1073рр. Ізяславу вдавалося утримувати владу у своїх руках. Навесні ж 1073 року Святослав за підтримки Всеволода пішов на Київ. Цілком вдало: Ізяслав був змушений тікати, а Святослав нарешті отримав омріяний престол. Свою ж вотчину – Чернігівську землю – він подарував Всеволоду. Тут-то фактично тріумвірат перестав існувати. Тепер це був союз (дуумвірат) Святослава і Всеволода.
Ізяслав тим часом подався до Польщі, але тодішній король – наступник тестя Ізяслава – Болеслав ІІ Сміливий (до речі, він був сином доньки Володимира Великого Добронеги-Марії) у допомозі тому відмовив, більше того – вклав союз зі Святославом та Всеволодом. Ізяслав звернувся за допомогою до Німеччини, але і тут брати стали йому на заваді, задобривши німецького імператора усілякими дарами.
Цього разу Ізяслав вирішив діяти мудріше і разом зі своїм сином Ярополком звернувся по допомогу до ворога німецького імператора – Папи римського Григорія VII. Останній, вбачивши у цьому свою вигоду (Папа хотів перетягнути Київську Русь під крило католицизму) видав прохачам буллу (такий собі папський патент), за якою прохачі ставали законними управителями держави і коронував Ярополка як короля Київської Русі. Не зрозуміло тільки як Папа міг вирішувати справи іншої країни. Цю невідповідність, певно, усвідомлював і сам Ізяслав, бо він так і не наважився скористатися папським дозволом.
Ізяслав за допомогою польського війська утверджується в Києві
Мініатюра Радзивіллівського літопису
Щоправда, деяка користь з Папи була. Він звернувся до польського короля і посварив трохи за ставлення до Ізяслава. Зрештою Болеслав погодився допомогти родичеві і влітку 1077 року Ізяслав з польськими військами увійшов в Київ і востаннє в своєму житті зайняв князівський престол.
3 жовтня 1078 року Ізяслав загинув під Ніжином (у той час – Нежатина нива) на Чернігівщині у битві (на стороні Ізяслава також виступив Всеволод) проти своїх небожів: Олега Святославича (син Святослава Ярославича) та Бориса В`ячеславича (син ще одного брата Ізяслава В`ячеслава, також загинув у цій битві).
Київський престол зайняв Всеволод Ярославич (Святополк помер ще 1076 року від хвороби). Нарешті у державі запанував відносний спокій – Всеволоду вдалося утримувати владу в своїх руках протягом 15 років.
Виступаючи за централізацію влади, Всеволод намагався зосередити усі київські землі під своєю рукою. Тому князь регулярно провадив походи проти норовливих всередині своєї держави (під це визначення підпадали небожі князя, які намагалися зазіхати на його владу). До речі, саме Всеволод вперше назвав себе «князем всея Русі».
Всеволод Ярославич
Робота невідомого автора, ХІХ ст.
У зовнішній політиці Всеволод підтримував зв’язки зі Священною Римською імперією1 і навіть видав свою доньку Євпраксію за її правителя – німецького імператора Генріха IV. Пізніше, однак, Всеволод змінив свою думку і почав виявляти прихильність до опонента Генріха IV – римського Папи Урбана ІІ.2 Тут, як-то кажуть, знову треба шукати жінку. Після майже 5 років шлюбу Євпраксія втекла з Німеччини до Італії, де пожалілася Папі на брутальну поведінку чоловіка (оргії, сатанинські обряди тощо). Папа засудив поведінку імператора, Євпраксія ж невдовзі повернулася додому, де пізніше прийняла постриг і стала черницею в монастирі, де настоятелькою була її старша сестра Анна.
Сам Всеволод був людиною високоосвіченою, знав п’ять мов, утримувався від пияцтва та позашлюбних зв’язків, а до того ж, помагав бідним. За деякими свідченнями, був улюбленим сином Ярослава Мудрого. Варто згадати також, що Всеволод був батьком ще одного відомого київського діяча Володимира Мономаха.
Помер князь у квітні 1093 року у віці 63 років.
Ізяслав Ярославич
Дружина: Гертруда Польська
Діти: Мстислав, Ярополк, Святополк, Євдокія.
Святослав Ярославич
Дружина: перший шлюб – Килікія; другий – Ода Штаденська, німецька принцеса.
Діти (від першого шлюбу): Гліб, Роман, Давид, Олег.
Діти (від другого шлюбу): Ярослав, Вартіслав.
Всеволод Ярославич
Дружина: перший шлюб – Марія-Анастасія, донька візантійського імператора; другий шлюб – Анна.
Діти (від першого шлюбу): Володимир Мономах, Анна.
Діти (від другого шлюбу): Ростислав, Євпраксія, Катерина.
Всеслав Брячиславич
Дружина: невідомо.
Діти: Давид, Рогволод, Гліб, Роман, Святослав, Ростислав, Зоя.
2 У Священній Римській імперії інститут папства мав велику вагу, а відповідно і владу. Тож немає нічого дивного в тому, що главу католицької церкви (по суті, людину, далеку від державної влади) у ті часи протиставляли главі держави – імператору.