Київські князі. Частина 3. Випуск #2-2016
Продовження. Початок у випуску #11 та випуску #12-1
Як би там не було, Ярополк Святославич (р.п. 972-978) і сам не довго втримався на престолі, наклавши головою у міжусобній війні з братом Володимиром. Та спершу сам убив свого іншого брата Олега у 977 році.
Ярополк Святославич (Сергій1)
До речі, загинув князь Ярополк у місті Родень, так тому самому, що розташовувалось на Княжій горі під Каневом.
Дружина: Кунігунда-Ірина
Діти: невідомо. Можливо, зовсім не мав оних, оскільки загинув у віці 23 років.
Наступним князем Київської Русі став позашлюбний син Святослава - Володимир (р.п. 979(980)-1015), прозваний за свої діяння Великим.
На київському престолі на Володимира чекала купа проблем. Завоювання Святослава з одного боку розширювали кордони держави і сприяли зміцненню її авторитету, та з іншого виснажували країну. Для військових походів та освоєння новоприєднаних земель потребувалися все нові і нові людські ресурси, а постійна відсутність Святослава призвела до занедбання внутрішніх справ. До цього слід додати негативний вплив на маси князівських чвар та братовбивчі війни і стане зрозумілим, чому люди почали сумніватися у доцільності свого подальшого перебування у складі Київської Русі і підкорянню її князям.
Тому Володимир Великий не став продовжувати завойовницьку політику свого батька Святослава і зосередився на збереженні і захисті існуючих державних кордонів. І треба сказати, це йому чудово вдалося. Він успішно відбивав наміри інших країн, що зазіхали на руські володіння і придушував повстання всередині країни.
Не оминула Володимира і військова слава. Зокрема князь провів сім переможних війн з печенігами – кочовим плем’ям, що завдало чимало клопоту державі, здійснюючи регулярні набіги на Русь, нищачи все на своєму шляху. Рук Володимира належить створення так званих Змієвих Валів – системи укріплень, що простягалися на майже тисячу кілометрів на річках Стугна, Десна, Ірпень, Трубіж, Сула. Також князь заснував місто у Західній Україні, назване на його честь – Володимир-Волинський.
Володимир Великий (R. Van Bergen)
Також Володимир провів важливу внутрішню реформу, скасувавши поділ держави відповідно до племінних володінь і запровадивши новий поділ на уділи – землі навколо міст. І управляти ними стала не племінна верхівка, а призначені князями довірені особи чи його власні сини. Таким чином, вся влада зосереджувалася в руках одного князя, а племінна верхівка позбавлялася спокусливої можливості насолити йому і створити свою власну княжу династію, як це було з древлянами.
Щось схоже Володимир Великий зробив і з армією. Як явища були ліквідовані племінні збройні утворення. Натомість запроваджувалось загальнодержавне формування армії. Простими словами: раніше кожне плем’я, як-то древляни чи ільменські слов’яни, надавало своє військо для князівських походів, у мирний час воно знаходилось на території своє землі (де проживало плем’я). Тобто фактично кожна земля мала своє військо, а у цьому була своя небезпека для цілісності держави. Князь Володимир скасував таку розкіш, тепер існувало загальнодержавне військо (з представників усіх племен), яке підкорялося його наказам.
Окрім того Володимир запровадив систему заохочення для простого люду: за службу в князівській армії надавались бенефіції – земельні володіння. Така організація дозволила країні відмовитись від послуг найманого війська варягів, яке часто поводилось у стилі «що хочу, те й роблю». Зменшилась і вага племінної боярської еліти (формування теж вельми брикливе).
Володимир Великий став першим князем Київської Русі, який почав карбувати власні монети. Монети мали якісне художнє оформлення. Тут був тризуб, портрет князя та ще й легенда. До речі, тризуб, нинішній герб Української держави, був особистим знаком Володимиром Великим (особисті знаки використовувались для позначення прав власності). Тризуб не взявся нізвідки – він був особистим знаком Рюриковичів, одначе саме за Володимира набув того вигляду, яким ми його бачимо у якості державного гербу.
Володимир домовляється про шлюб із Анною
крайній зліва - Володимир, крайня справа - Анна, вочевидь зі своїм братом).
Мініатюра Радзивіллівського літопису
Та всі ці досягнення залишаються у тіні порівняно з тим, про яке знають навіть ті, хто ніколи не відкривав «Історію України» - Володимир хрестив Русь. Як на мене, то досягнення сумнівне, бо що одна релігія, що інша. До того ж, це рішення було суто політичним, а сам князь насправді до кінця життя залишався язичником. Хоча ні, не суто політичне. Було у ньому щось у стилі «Cherchez la femme» (у перекладі – «Шукайте жінку»), як кажуть французи.
Жінкою була Анна Порфірогенета, сестра тодішнього візантійського імператора Василія ІІ. А діло було так. 987 року у Візантії назрівала катастрофа. А все тому, що керувати країною надумав самозванець – головнокомандувач східної візантійської армії Варда Фока взяв та й проголосив себе імператором і його владу встигли визнати кілька країн. Розуміючи свою перспективу залишитись біля розбитого корита, Василій ІІ почав хапатися за голову і побіг (послав делегацію) благати про допомогу Володимира. Князь згодився, але сказав, що хоче собі за дружину сестру Василія Анну. Візантійський ще імператор погодився, але трохи став на диби, примовляючи, що не віддасть сестру за язичника. Володимир легко пристав на хрещення, бо ж сам вже давно подумував змінити язичництво на одну з релігій: іслам, християнство чи юдаїзм. У той час єдинобожжя було популярним трендом і його прийняття допомогло б державі йти в ногу з часом і мати престиж та авторитет на міжнародній арені.
Василій і Володимир вдарили по руках та й взялися до роботи. Весною 988 року київська дружина розбила військо самопроголошеного імператора Фоки (сам Фока загинув у бою), а Володимир зажадав обіцяного – руки імператорської сестри. Одначе Візантія, яка, вочевидь, страждала хронічним нетриманням слова, не поспішала виконувати умови договору. Щоправда ж, і Володимир не похрестив свій народ (сам він нібито охрестивсь у 897 році), але воно і правильно: довіряти Візантії – остання справа.
Володимир хреститься у Корсуні.
“Єпископ же корсунський з царициними попами, хрестив Володимира. [...] Не знаючі ж істини кажуть, що хрестивсь Володимир у Києві, інші ж говорять - у Василеві, а інші й по-іншому скажуть.”
Мініатюра та цитата з Радзивіллівського літопису
Щоб примусити Василія виконати умови домовленостей, Володимир взяв в облогу Корсунь (Херсонес, що у Криму) і витративши на це 9 місяців, таки захопив місто навесні 989 року. Василій вирішив не випробовувати терпіння київського князя. Весілля зіграли там же, у Херсонесі (у цьому ж місті, за однією з версій, прийняв християнство і сам князь).
Офіційною датою хрещення Київської Русі є 988 рік. Одначе згідно вищевикладеної історії, Володимир повернувся додому лише 989 року, не міг же він хрестити Русь за своєї відсутності.
З іншого боку, історія з узяттям Корсуня цілком може бути в якійсь мірі легендою і Володимир таки хрестив державу у 988 році. Разом з тим, існує і версія, що Русь все ж таки охрестили у 989 році, а не, як прийнято вважати, у 988 році.
Існує далеко не одна версія розгортання подій щодо хрещення, Василія, Володимира та Анни. Тут розумієш всю правдивість слів пацючка-кухаря Ремі з мультфільму «Рататуй» (Ratatouille, 2007): «Одне можна знати напевно – нічого не можна знати напевно».
Срібна монета., яку карбував Володимир (CC BY-SA 4.0)
Та як би там не було, народ був далеко не в захваті від нав’язування нової релігії. Володимир, як чоловік жорстокий і владний, хрестив людей під страхом смерті: «Якщо не з’явиться хто завтра на ріці – багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, - то мені той противником буде…».
Процес християнізації, як бачимо, проходив зовсім не гладко, втім, як і в інших країнах. Частина населення прийняла нову релігію лише формально, залишаючись насправді вірними язичництву. Навіть через 100 років літописи фіксували спалахи язичницького спротиву.
Трохи згодом (ймовірніше за все у 996 році) Володимир, хреститель всєя Русі, збудував першу в країні кам’яну церкву – Десятинну церкву на Старокиївській горі у Києві. Церква була названа так через те, що на її зведення князь виділив десяту частину своїх доходів.
Окремої розповіді заслуговує особисте життя князя. Офіційно Володимир був одружений, найімовірніше, шість-сім разів (деякі дослідники називають більшу цифру), а наложниць мав цілі сотні.
Першою дружиною Володимира у 976 році стала донька шведського конунґа (військового вождя) Еріка Переможця – Олова (Аллоґія). Після смерті свого батька Святослава Володимир втік від братських міжусобиць до Швеції, де і взяв за дружину Олову, а опісля, набравши варязьке військо, у 978 році повернувся додому, де невдовзі став князем. Діти від цього шлюбу: син Вишеслав.
Другою дружиною Володимира стала дочка половецького князя Рогволода – Рогніда. Одначе і тут не обійшлося без передісторії. Річ у тім, що до Рогніди сватався не лише Володимир, але і його зведений брат Ярополк. Батько надав Рогніді право самій обрати собі чоловіка. Зневажливо нагадавши Володимирові, що він народжений від служниці, Рогніда обрала Ярополка. Розгніваний Володимир захопив Полоцьк навесні 978 року і насильно взяв собі за дружину наречену брата, зруйнувавши місто і вбивши її родичів.
Володимир і Рогнеда (1770)
Картина Антона Лосенко
Рогніда, втім, пізніше спробувала помститися своєму вже чоловікові за вчинене свавілля, бажаючи порішити його вночі, одначе Володимир вчасно прокинувся, а Рогніда мало сама не попрощалася із життям. Діти від цього шлюбу: сини Ізяслав, Мстислав, Всеволод, Ярослав (того що згодом також стане одним з найвизначніших правителів Київської Русі і якого називатимуть Мудрим); доньки Предслава, Прямислава, Мстислава.
Третьою дружиною Володимира стала дружина Ярополка, грецька монахиня, котру привіз до Києва ще батько Володимира Святослав. Дружиною Володимира вона стала після того як він вбив її чоловіка, свого брата Ярополка у 980 році. (Можливо, ця жінка була не дружиною Володимира, а лише однією з його наложниць.) Діти від цього шлюбу: син Святополк-Петро (міг бути сином Ярополка).
Четвертою дружиною Володимира стала чешка Малфріда. Шлюб вкладений, імовірно, на скріплення певних домовленостей між країнами у 981 році. Діти від цього шлюбу: син Святослав.
У тому ж році Володимир уклав шлюб ще з однією іноземкою – Аделлю, донькою перемишльського князя одного з хорватських князівств. Діти від цього шлюбу: сини Мстислав-Костянтин, Станіслав, Судислав.
Можливо, в дружинах Володимира також була ще одна чешка та дві болгарки, чиї імена невідомі.
Шостою дружиною, щодо якої є точні відомості, була вже згадана Анна Порфірогенета, сестра візантійського імператора.
Володимир на українській 1-гривневій купюрі
Після прийняття християнства та одруження з Анною, Володимир фактично дав усім своїм дружинам розлучення, оскільки християнство забороняло багатоженство. Діти від шлюбу з Анною: сини Борис-Роман та Гліб-Давид – стали одними з перших руських святих.
Після смерті Анни у 1012 році Володимир взяв собі за жінку доньку графа Куно фон Енгінгена. Більшість істориків вважають ці дані не зовсім правдивими, оскільки мова може йти про одну з «дохристиянських» дружин Володимира. Діти від цього шлюбу: донька Добронега-Марія.
Оскільки діточок у Володимира було достатньо (історики сходяться на тому, що у велелюбного князя було 13 синів та не менше 10 доньок – від офіційних дружин, звісно), за їх допомогою князь зміцнював міжнародні зв’язки - влаштовував династичні шлюби. Святополка він одружив з донькою польського короля Болеслава І Хороброго, Ярослава з донькою шведського короля Олафа Інгігердою. Добре розійшлися і доньки: Прямислава стала дружиною угорського принца, Добронега-Марія – польського короля Казимира І.
Загалом же правління Володимира Великого сприяло розквіту Київської Русі, зміцненню її міжнародного авторитету, розвитку господарства. Але після його несподіваної смерті у липні 1015 року знову розпочалася братовбивча війна.
І хоча нас із знаменитим князем розділяє тисяча років, щоб побачити його сьогодні достатньо взяти в руки 1-гривневу купюру.