Київські князі. Частина 1. Випуск #11
Усі знають про Київську Русь, та мало хто знається на її правителях – князях. Ну, так, звісно, Володимир Великий, Ярослав Мудрий. Про них ми чули. Але історія князівського роду налічує ще чимало достойних правителів і навіть одну правительку. І саме їм ми присвячуємо наше дослідження.
Володимир Великий та Ярослав Мудрий
(Hippolyte de la Charlerie)
Оскільки Русь була Київською, то й почати нашу розповідь найдоречніше з цього славного міста. Згідно літопису «Повість временних літ» літописця Нестора, Київ було засновано у V столітті – офіційною датою заснування прийнято вважати 482 рік. Це, звісно, не єдина версія, але найбільш переконлива, та й чого вже – цікава.
За легендою, засновниками міста стали полянські брати Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь. (Поляни у той час заселяли Київщину та нашу рідну Канівщину, а два інші племені - древляни та сіверяни, які склали основу майбутнього державного формування Руська Земля (кінець VII – початок IX століть, попередниця Київської Русі), відповідно – Дніпровське Лівобережжя та Східну Волинь.)
Пропустивши майже 400 років, одразу перейдемо до справи – власне до Київської Русі. У той час (а саме у період 30-х – поч.80-х років IX ст.) Руською Землею, що охоплювала сучасні Київщину, Переяславщину та Чернігівщину, правили князі Дір та Аскольд. Одначе багато істориків схиляються до думки, що Дір був вигаданою особистістю, а ім’я Дір – це не що інше, як прізвисько або титул Аскольда (з єврейської ім’я Адір означає «могутній»), до ймовірності існування якого історики більш лояльні. До слова, Аскольд очолив перший в історії Русі (принаймні перший задокументований) похід на Константинополь1 (столицю Візантії2). Він був вельми успішним, бо Візантія була змушена підписати з Руссю союзницький договір, яким по суті визнавала, що Руська Земля – держава, з якою варто рахуватися.
_на сайт.jpg)
Артур Орльонов. Кий, Щек, Хорив і Либідь засновують місто Київ. 482 рік (CC by-SA)
Та річ у тім, що 882 року князь Аскольд був підступно вбитий воєводою Олегом. І тут зупинимось детальніше на тому, хто такий Олег. Паралельно з Руською Землею на чолі з Аскольдом існувала Славія (майбутня Новгородська земля), внутрішні непорозуміння (певно, боротьба за владу, як завжди) у котрій викликали серйозне занепокоєння. Для подолання кризи 862 року для управління був запрошений князь Рюрик (очевидно він був норманом). Після його смерті у 879 році влада перейшла до його сина Ігоря. Та оскільки йому на той момент був всього лише один рік, опікуном останнього став воєвода Олег. Саме він і вбив Аскольда, напавши на Київ. І саме йому належить вислів «Київ – мати міст руських». Нічого смішного. У ті часи Київ називався не інакше, як Куяба – звідси і жіночий рід.
До речі, основною причиною походу Олега на Київ були економічні негаразди. Справи у Ладозі, столиці Славії, йшли не дуже, торгівля занепадала, а це була основна прибуткова стаття. Одним зі способів її налагодження було взяття під контроль великого торгівельного шляху «із варяг у греки»3 (частина його, до речі, проходила через Канів), але його вже контролював Київ. Подальші дії Олега зрозумілі: він пішов на Київ, убив Аскольда і таки отримав контроль над омріяним шляхом. Та, певно, він навіть не підозрював, що його дії призведуть до утворення нової величної держави, а його опікуванець стане прабатьком династії, яка майже три століття стоятиме на її чолі.
Саме 882 рік стає роком початку існування Руської Землі у широкому розумінні. Цю державу ми називаємо Київська Русь. Внаслідок династичного перевороту (Аскольда з родини Києвичів (ймовірніше за все, він був нащадком Кия) замінив представник родини Рюриковичів) влада Києва почала поширюватися також і на північні землі. Київська Русь стала однією з найвизначніших середньовічних європейських держав.
Олег (другий справа, у червоному вбранні) на мініатюрі Радзивіллівського літопису4.
Мініатюра ілюструє легенду, згідно якої Олег помер від укусу змії, що виповзла з черепу його коня
Олег (роки правління 882-912; формальним управителем був Ігор Рюрикович), перший фактичний князь Київської Русі, захоплювався колекціонуванням. Земель. Окрім вже згаданих полян, древлян і сіверян, влада новоутвореної держави почала поширюватися на такі племена, як чудь, меря, ільменські слов’яни, кривичі, радимичі, хорвати, уличі. Купа всілякого цікавого народу. Олег одразу брав бика за роги і не затягуючи це діло, обкладав новоприбулих даниною. До того ж, усі племена мали надавати своїх військових для воєнних походів, які у ті часи вважалися мало не справою честі. Основною відмінністю від державного устрою Руської Землі було те, що держава з федерації5 перетворювалася на єдину країну, де основна влада зосереджувалася в руках однієї людини.
Олег мав успіх і у воєнних походах. Позаяк Аскольда було вбито, хитра Візантія перестала виконувати умови вкладеного з ним договору. Олег виправив це непорозуміння, прийшовши з 80-тисячним військом до столиці Візантії Константинополю. Договір було поновлено. Київська Русь обіцяла Візантії допомогу на випадок сутичок із арабами чи іншими кочівниками. Натомість вона платила нашій прадержаві данину, утримувала за свій кошт її послів та купців на час торгівлі та надавала їм усіляку допомогу.
Олег здійснив ще чимало успішних походів і, як справжній воїн, загинув у бою.
По смерті Олега у 912 році на київський престол зійшов Ігор Рюрикович (р.п. 912-945) – перший представник родини Рюриковичів у Київській Русі. До речі, за однією з версій, сестра Олега була заміжня за Рюриком, а отже, Ігор був, ймовірно, його небожем.
Великокнязівський престол зустрів Ігоря внутрішніми проблемами – не всі приєднані Олегом племена бажали інтегруватися у новоутворену державу. Тому він був змушений добряче попрацювати над цим питанням. Результати були різними. До прикладу, плем’я уличів визнало владу Києва лише формально і невдовзі пішло шукати собі кращої долі у Подунав`ї. Свій норов вважали за потрібне показати і древляни, які не визнавали Ігоря як свого правителя і не бажали платити йому данину. Саме історія з древлянським полюддям (від «ходіння по людях» - данина, податок) коштувала князю життя. Але про це згодом.
Походи Ігоря Рюриковича на мініатюрі Радзивіллівського літопису.
Великої слави набули морські походи князя. 941 року він з 40-тисячною армією пішов на Візантію, яка, певно, знову дозволила собі ігнорувати умови попередніх домовленостей. Похід був невдалим – поблизу Константинополя княжа флотилія була спалена грецьким вогнем (суміш, яку неможливо погасити – вона продовжує горіти навіть у воді).
Одначе Ігор повернувся за два роки і з ще більшим військом. Справу владнали миром. 944 року між країнами було вкладено нову угоду, але вона, порівняно з договором Олега, була кроком назад. До того ж, Київська Русь була змушена відмовитись від своїх володінь в Криму.
Визначними були походи князя і на Каспійське море та Закавказзя. Одним з таких походів був княжий похід на Каспійське море у 943 році. Військо, якому, очевидно, допомагали також черкеси та лезгини, успішно дійшло до середини Албанії (не тієї Албанії, що у Південній Європі, а тієї, що існувала на Кавказі; нині Рівнинний Карабах, частина Карабаху), зайняло місцеву столицю місто Бардау і практично опанувало всю країну. Півроку княже військо гніздилось в Албанії, але було змушене повернутися (причина банальна – надмірне поїдання місцевих фруктів викликало масову дизентерію серед війська), щоправда, далеко не з пустими руками. І як засвідчує один з літописів, вся ця когорта «попливла назад і ніхто не смів перейти їй дорогу». А ніхто і не сумнівається.
На жаль, життя князя трагічно обривається через сутичку із норовливими древлянами, приборканням яких він займався у перші роки свого управління. Діло було так. Князь особисто не збирав данину на древлянській землі, а доручив це своєму воєводі Свенельду. Земля, треба сказати, була багатою, а данина більшою, ніж за Олега, тож воєвода мав непогані зиски. І тут княжі приспішники запротивились, мовляв, і ми хочемо поживитися. Цитую літописця: «Свенельдові вояки вирядилися оружжям і одежею, а ми голі. Піди-но, княже, хай і ти добудеш, і ми.» Ну прямо нудисти. Здобув князь… своєї смерті.
Ігор (крайній справа) бере данину у древлян. Мініатюра Радзивіллівського літопису.
Як ми розуміємо, Ігор згодився на пропозицію своїх дружинників і пішов з ними до древлян. Без особливих пригод зібравши полюддя, він вже повернув додому, аж раптом щось геніальне спало йому на думку і вирішив він повернутися, взяти собі ще древлянського добра. Залишивши свою дружину, Ігор з невеликою кількістю вояків вернувся назад. А треба сказати, древляни були обурені не лише тяжкою даниною, але й тим, що вояки, які її збирали, звичайно залишалися у тих краях зимувати, а місцеве населення було змушене їх утримувати, а поводилися збирачі податків вельми свавільно. Прочувши, що князь повертається по додаткові вигоди, древляни стали на диби і, не довго думаючи, вирішили покласти край цьому. Дружину Ігоря розбили, а самого князя убили. Сталося це 945 року.
Одначе норовливе плем’я навіть не підозрювало, чим для них обернеться таке безчинство...
Продовження у наступному номері
[1] Нині Стамбул, Туреччина. До 330 року місто мало назву Візантій, яка в свою чергу дала назву Візантійській імперії.
[2] Візантія (Візантійська імперія) – могутня середньовічна держава (ймовірно 330 (точна дата початку існування не визначена, серед можливих дат проміжок часу у 284-305 роках, а також 395 та 476 роки) – 1453рр.), що у період свого розквіту займала Малу Азію, Балкани, частини Італії та Близького Сходу. Утворилася після розпаду Римської імперії, частиною якої була. Термін «Візантія» та «Візантійська імперія» штучно створені істориками вже після припинення існування даного державного утворення. У часи свого існування воно мало назву Римська або Ромейська імперія, чи просто Романія.
[3] Водний торговельний шлях, що сполучав всередині Київської Русі північ з півднем, у більш глобальному значенні – Візантійську імперію зі Скандинавією.
[4] Радзивіллівський літопис (також Кенігсберзький літопис) – літопис, ймовірніше за все, XV століття, створений на основі більш ранніх літописів (написаних раніше XII століття) , зокрема до Радзивіллівського літопису входить «Повість временних літ». Визначною особливістю літопису є наявність численних ілюстрацій, що робить його, з-поміж іншого, цінною художньою пам’яткою. (Свою назву літопис отримав завдяки польсько-литовським магнатам Радзивіллам, яким належав свого часу, інша назва – Кенігсберзький – надана літопису через те, що він також певний час знаходився у місті Кенігсберг (нині Калінінград, Російська Федерація) у тогочасній Східній Пруссії).
[5] Федерація – це форма державного устрою, за якої територіальні одиниці (провінції, області, штати) мають значну самостійність . Наприклад, вони можуть мати свої законодавчі акти, що діють лише на цій території. Можна сказати, що федерація – це держава, що складається з маленьких держав. У сучасному світі федераціями є США, Росія та ряд інших країн.