Казкова країна на островах (Садиба Лопухіних та Корсунь-Шевченківський парк). Випуск #3-4/2016

07.03.2016 14:37

        Якщо ви звикли вважати Черкащину не надто цікавим місцем. Якщо ви думаєте, що все найцікавіше десь там за тридев`ять земель. У такому випадку запрошуємо вас у казкову країну на островах…

Палац (1787-89, середина ХІХ ст.)

        У 1778 році Корсунь (нині Корсунь-Шевченківський), який на той час – через гайдамацькі виступи – був більше схожий на пустку, аніж на місто, перейшов у власність до Станіслава Понятовського, небожа польського короля. Він швидко навів лад у своїх нових володіннях (загалом Понятовський отримав Корсунське та Канівське староства -  що були одними з найбагатших в усій Речі Посполитій¹, що їй тоді належала частина українських земель), побудувавши тут фабрики, лікарні, навіть школу танців для місцевої молоді. Загалом він з розумінням ставився до людей – і на своїх землях повністю або частково скасував всюдисуще у ті часи кріпацтво.

Станіслав Понятовський

Портрет Ангеліки Кауфман, 1788 рік

       У 1782 році Станіслав Понятовський доручив швейцарському архітектору Жану Анрі Мюнцу звести на островах посеред Росі літню резиденцію. Жан Анрі Мюнц був, до речі, не лише архітектором, але і художником, який працюючи на польського короля, створив чимало світлин українських земель, в тому числі й Черкащини.

      Однією з перших була зведена будівля флігелю² (1782-83рр.). Будучи початково одноповерховим, через 50 років був доповнений ще двома поверхами. Цікаво, що будівля має різне планування на кожному з поверхів.

      Разом з флігелем була збудована і вельми живописна ордерна галерея. Вона мала три поверхи і з’єднувала флігель з пізніше зведеним палацом. Галерея, вірогідно, була прикрашена колонами та статуями, однак до нашого часу, на жаль, не збереглася.

Флігель (зведений одноповерховим у 1782-83 роках,

доповнений двома поверхами у 1835-40рр., другій половині ХІХ ст.)

         Центральний об’єкт садиби – палац – був збудований протягом 1787-89 років. Будівля, спроектована вже іншим архітектором – Я.Д.Ліндсеєм – у стилі неоготика³ (що було нетипово для Речі Посполитої), мала вигляд абсолютно відмінний від нинішнього. А все тому, що в середині ХІХ столітті (вже за іншого власника) зазнала серйозної перебудови.

      Можна сказати, звичайний собі маєток. Ну палац, ну неоготика. Флігель – теж здивували. Але тим-то і відрізнялись тодішнє будівництво від нинішнього. Майстри не просто зводили «на заздрість сусідам» будівлю з вагонки. Окрім того, що центральна будівля завжди вирізнялась якимось архітектурним стилем та продуманим втіленням, її практично завжди оточував сад, а у багатьох випадках і цілий парк. Розпочинаючи роботу над своїм проектом, Жан Анрі Мюнц заклав не лише фундаменти до будівель, але і цілий ландшафтний парк. Природа неабияк цьому сприяла.

Парк. Сучасний вигляд

       Бачите, для маєтку було вибране особливе місце. Це були три острова посеред річки Рось, які мали вельми цікавий ландшафт. Використовуючи природні дані, було створено красивий пейзажний парк, що його у деякому розумінні можна побачити і зараз. Природну красу було доповнено архітектурними витворами: арки, альтанки, навіть храм.  Парк, що займав загальну площу близько 100 гектар, з’єднувався (пам’ятаєте, він був розташований на островах) містками.                                                               

        Автор проекту заміської резиденції Понятовського Жан Анрі Мюнц через стан здоров’я не зміг завершити роботу, тому цю місію було покладено на вже згаданого вище Я.Д.Ліндсея. Оскільки власник був небайдужий до породистих коней, на території маєтку також було зведено дві стайні.

        Збудувавши, однак, палац та всіляко його доповнивши, Понятовський не довго ним насолоджувався. Вже у 1790 році він від’їхав до Італії. Повернувшись наприкінці 1790-х він застав маєток у жалюгідному стані. То були смутні часи. Землі Речі Посполитої були поділені між іншими державами і маєток Понятовського опинився на території вже Російської імперії. Не бажаючи, вочевидь, мати з нею справи, власник маєтку продав його російській владі.

Анна Лопухіна

Портрет Володимира Боровиковського, 1801 рік

        Новим власником розкішної резиденції став Петро Васильович Лопухін. Він би так і залишився для історії нічим не примітним чиновником, якби не його донька. І знову французи праві⁴. Анна Лопухіна стала дуже милою серцю фавориткою тодішньому російському цареві Павлу І. Завдяки цьому її батько отримав княжий титул та Корсунське староство разом з маєтком у подарунок.

        Маєткові це пішло на користь. Павло Лопухін (син новоспеченого князя Петра Васильовича Лопухіна) у 1835-40 роках надав йому нового вигляду. Найпомітніших змін зазнав палац. Неоготика тепер цілком вдало доповнилась російським романтизмом – оті впізнавані башточки на палаці, що їх можна побачити у наш час, схожі на пічки – це ї є елементи російського романтизму. Дослідники також припускають, що палац після оновлення мав засклену терасу, що використовувалась як зимовий сад.

Палацово-парковий комплекс на польській листівці

Будівля на пагорбі - палац, зліва (з трикутним дахом - швейцарський будиночок)

Початок ХХ століття

       Одноповерховий флігель був доповнений у 1835-40 роках другим поверхом, а ще пізніше – у другій половині ХІХ ст. – третім, набувши таким чином сучасного вигляду.

      Попри прибудови, ордерна галерея – навпаки – припинила своє існування. Можливо, вона просто не сподобалась новим власникам. Достеменної причини її знесення Лопухіними дослідники не можуть вказати.

  Поповнився палацовий ансамбль ще двома вельми помітними будовами: в’їздною брамою та швейцарським будиночком.                                                              

     Якщо ви завітаєте до Корсунь-Шевченківського заповідника, що так нині називається палацово-парковий комплекс, то в’їзна брама – це те, що першим впаде вам в око. Перш за все тим, що абсолютно не вписується у навколишнє середовище – здається ніби ти на мить потрапив у роман про лицаря Айвенго. Така дивовижа також з’явилася у резиденції за часів Лопухіних – у середині ХІХ століття – і має усі ознаки середньовічної оборонної французької архітектури. Сьогодні крізь неї можна пройти (має наскрізний прохід) і навіть торкнутися.      

В`їзна брама (середина ХІХ ст.)

        До в’їзної брами (справа) було також прибудовано одноповерхову господарську будівлю – також збереглася до нашого часу. Нині у ній розміщується історичний музей.

     Друга будівля постає перед очима мандрівника не одразу, хоча вона, безперечно, варта такої шани. Це швейцарський будиночок. Названий він так невипадково – він виглядає як типовий гірський будинок у Швейцарії і, до речі, знаходиться – так – на Швейцарському острові. Побудований у 1830-40-х роках, він використовувався для проживання челяді. На щастя, він зберігся до наших днів. Інше питання – у якому стані.

     Як справжні знавці розкішного життя (у другій половині ХІХ століття маєток перейшов онуку Павла Васильовича Лопухіна Миколі Демидову-Лопухіну, тому частина добудов здійснювалася вже новим власником), Лопухіни додали до ансамблю такі необхідні об’єкти, як оранжерея та стайні. О, оранжерея була справжнім дивом! Власне, сама оранжерея була звичайною будівлею зі склом, але брама! З башточками та стрілчастими вікнами, вона ніби виринула з казкової історії. На превеликий жаль, до наших днів вона разом з оранжереєю не збереглася.

Лютеранська каплиця (1835 р.)

       Варто згадати і про вельми ризиковану будівлю. Це лютеранська каплиця⁵. Збудована у 1835 році у вельми небезпечному місці, вона була красивою та вигадливою. Готику у стильовому рішенні доповнювало місцерозташування – це був голий кам’яний виступ серед річки Рось, неподалік основного острова, де стояв маєток, до якого вів місток. І якщо у суху погоду все ще було нічого, то повені зрештою доконали бідне творіння. У 1942 році лютеранська каплиця була знищена водою.                                          

        Оскільки важливою людиною при будь-якому панському маєтку є управитель, то недивно, що і у Корсуні було передбачено окрему будівлю для управителя. Будівля існувала, власне, з самого початку існування самого маєтку, але наприкінці ХІХ століття була вдосконалена. Певно, саме у цій будівлі жив троюрідний брат Тараса Шевченка Варфоломій Шевченко, який власне і був у ті часи маєтковим управителем. До речі, ступала нога видатного поета і на території самого маєтку (Шевченко відвідав ці місця у 1859 році під час третьої і останньої своєї мандрівки до України). Про це нагадує масивний пам’ятник – Тарас власною персоною – біля входу на територію маєтку і табличка у парку – біля каштану, під яким поет нібито складав вірші.

Будинок управителя (1789, кінець ХІХ століття)

        Знову маєток досяг розквіту і знову мусив пережити смутні часи. Революція початку ХХ століття не оминула палацово-парковий комплекс. У кращих традиціях «совка» парк зазнав руйнації (від арок, альтанок і статуй не лишилося й сліду), а сам він у 1925 році отримав назву «Парк ім.Леніна» - що й казати… Та найгірше було попереду. У 1930-х роках маєток перетворився на санаторій для пролетаріату. Понятовський з Лопухіними перевернулися… ну самі знаєте де. 

      Переживши революцію, палацовий ансамбль вистояв і у часи Другої світової війни. Ця подія тепер міцно пов’язана з тим, що колись було панськими володіннями. У січні та лютому 1944 року у Корсуні відбулися запеклі бої. Ціною величезних втрат (близько 25 тисяч убитих та 55 тисяч поранених) Червоній армії вдалося отримати верх над Третім рейхом. В пам'ять про цю подію на подвір’ї корсунського палацу у післявоєнний час виставили зразки військової техніки (кращого місця просто не знайти), а сам палац нині виконує роль військового музею, тож поринати у романтичне минуле краще, оглядаючи палац зовні.

       У 1979 році палац та оточуючі його будівлі стали пам’ятками національного значення, а у 1994 році садибу з парком було офіційно перетворено у Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник, яким він залишається і донині. 

Казкова країна на островах...

На передньому плані пам`ятник Т.Г.Шевченку

       Свого часу маєток був одним з найкращих у всій Європі, нині це унікальна пам’ятка для України, і особливо для Черкащини. Він зберігся просто дивом. Ця розповідь лише невелика візитка, що її дарує маєток тим, хто знайомиться з ним уперше. У нього ще багато цікавинок і таємниць. І вона, безперечно, варта того, щоб ступати на її землі знову і знову – Казкова країна на островах…

 

Джерела:

Вікіпедія: «Станіслав Понятовський», «Йоган Генріх Мюнц», «Річ Посполита», «Лопухин, Пётр Васильевич», «Лопухіни».

Сайт «Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник» - www.korsun.ic.ck.ua

Власні враження:)