Єврейське минуле Канева. Випуск #4
Канів має багату історію, немалу частину займають у ній і євреї. Воно й недивно, бо ж і нині Україна займає дев’яте місце в світі за численністю єврейського населення. Та перш за все – хто такі євреї?
Виникнення цього народу датують ІІ тисячоліттям до н.е. Їхньою батьківщиною була Месопотамія, яку часто називають колискою цивілізацій (регіон у Азії – територія між річками Тигр і Євфрат. Тут зародилися та існували такі цивілізації, як Вавилон, Шумер, Ассирія.) Трохи згодом євреї посунулися на захід і оселилися на території землі Ханаан (сучасні Ліван, Ізраїль, Палестина, західна частина Йорданії, південно-західна частина Сирії). Пробули вони там досить довго, та у VII ст. вже нашої ери були змушені покинути місце свого проживання – Святу землю (нинішній Єрусалим та оточуючі його території) – через мусульманських завойовників.
.PNG)
Месопотамія
За однією з гіпотез, євреї переселились до Німеччини, а саме – до Рейнської області (схід та південний схід Німеччини). З того часу євреї облюбували собі Європу. Аж до середини ХХ століття, коли трапилися дві ключові для єврейського народу події. Саме у цей період (з 1930-х років і аж до закінчення Другої світової війни) у Європі почався підйом нацистської ідеології, а як ми знаємо, нацисти на чолі з Гітлером, особливо хворобливу неприязнь відчували чомусь до євреїв. Рятуючись від вірної смерті, тисячі євреїв тікали до Палестини, у якій на той час Велика Британія (а саме їй належала Палестина, де основне населення становили араби) дозволила створити осередок єврейського населення.
На жаль, далеко не всім, як ми знаємо, вдалося втекти. Частково це, певно, й через те, що араби почали обурюватися постійним зростанням єврейського населення у своїй країні (наслідком стало Арабське повстання 1936-1939 рр.) і Британія була змушена заборонити подальшу імміграцію євреїв до Палестини. Хоч тут варто також зазначити, що інші країни теж не бажали приймати євреїв до свого лона. Як дуже точно висловився Хаїм Вейцман, перший президент Ізраїлю, «світ розділився на два табори: на країни, які не бажають мати у себе євреїв, і країни, які не бажають впускати їх у свою країну». Все це дуже сумно, це драма усього людства, бо під час Голокосту було вбито 6 мільйонів єврейського населення…
Інша подія була позитивною (хоч не для Палестини, звісно). 14 травня 1948 року згідно резолюції Генеральної Асамблеї ООН (Організації Об’єднаних Націй) (це питання порушила Велика Британія у лютому 1947 року, після того як покинула територію Палестини) Палестина була поділена на дві країни: власне Палестина та Ізраїль. Так на мапі світу з’явилася нова країна – євреї нарешті отримали свою власну державу. Разом з тим ця подія поклала початок довготривалій ворожнечі між арабами та євреями, адже вже наступного дня після проголошення незалежності Ізраїлю почалася Перша арабо-ізраїльська війна. Але це вже зовсім інша історія.
А ми повернемось до нашої країни. Перші євреї на території сучасної України з’явилися ще у прадавні часи. Це засвідчуюють надгробні написи І-ІІ ст. до н.е. Жили євреї на території сучасної України і за часів Київської Русі. Тоді великі громади цього народу називали канаанім («ті, що прийшли з Ханаану»).
Древній Ханаан
З початку ХІІ століття євреї з Західної Європи починають переселятися до України. Однак найбільш масове переселення (переважно з Польщі, а у той час більша частина України перебувала під владою цієї країни) почалося з кінця XIV століття. Цей час відзначився у Європі розквітом Святої Інквізиції (католицька організація – розслідувала та карала всякий відступ від традиційних канонів, зазвичай на релігійному підґрунті, втім не обмежувалася лише цим), яка дуже нешанобливо ставилася до іновірців (у той час, втім як і зараз, Європа переважно була католицькою, євреї ж сповідували юдаїзм). На території ж України, яка хоч і входила до складу католицької Польщі, основною релігією було православне християнство, тож інквізитори тут практично не діяли - хоч загалом ця тема мало вивчена, у будь-якому випадку тут євреї могли почууватися значно вільніше, ніж у Західній Європі.
Маючи зазвичай вельми непогану освіту, євреї отримували високі посади, в той час як, звісно, українці таких привілеїв не мали. Вони ставали керівниками панських маєтків, збирачами податків, власниками готелів та шинків (а згодом і зовсім монополізували цю справу – шинкарство. Згадайте: в українській літературі шинкар – завжди єврей). Саме тому і не полюбили наші предки єврейський народ. Такий стан справ провокував постійні конфлікти. Так під час козацьких війн середини XVII століття було знищено значну кількість єврейського населення. Втім варто зазначити, що пізніше євреї ставали навіть козацькими старшинами. Але також варто згадати, що це не завадило повстанцям Коліївщини (селянсько-козацьке повстання 1768-1769рр. на Правобережній Україні), один з ватажків якої, Семен Неживий, спалив канівський замок, знову винищити значну частину єврейського населення.
"Смуга осілості" у Російській імперії (O.Mustafin)
У 1791 році, коли України входила до складу Російської імперії, царським урядом було визначено так звану «смугу осілості», в межах якої (і лише там) дозволялося селитися єврейському населенню. Це робилося в основному з метою запобігання створенню конкуренції російському підприємництву та проникненню євреїв у «великоруські губернії». Переважно цією смугою осілості була територія України та західні російські губернії. Пізніше, за царя Миколи І, євреям також було заборонено селитися у Києві, Севастополі, Миколаєві та інших містах. Микола І взагалі дуже обмежував євреїв у їхніх правах. Ним з цього приводу було видано 1200 законів. Смуга осілості проіснувала до 1917 року (хоч на той час багато євреїв селилося вже поза її межами).
Історично так склалося, що євреї в Україні проживали переважно у містах, однак цікавим є той факт, що на початку ХІХ століття на півдні України було створено ряд єврейських землеробських поселень. Такі ж поселення було створено вже за радянської влади у 1920-30-х роках. Результатом стали 162 поселення на Херсонщині, Запоріжчині, Криворіжжі та Криму. У 1928 році була створена Єврейська автономна область (існує і нині у складі Росії, Далекосхідний федеральний округ), куди переселилася деяка частина українських євреїв.
З приходом більшовиків у 1917 році євреї брали участь у Червоному терорі та часто отримували керівні посади у більшовицькому апараті. Однак більшість єврейського населення трималася осторонь цих подій і навіть потерпала від більшовицької влади, оскільки та запровадила політику атеїзму, євреї ж дотримувались власних вірувань.
Справжньою трагедією українських євреїв став прихід Другої світової війни 1939-1945рр. Велика частина єврейського населення була вбита німецькими окупантами. Якщо до війни чисельність євреїв на території України становила 2,8 млн осіб, то у 1959 році – лише 840 тисяч. З того часу вона неухильно зменшувалася і нині становить близько 100 тисяч.
Колишня крамниця єврейських торгових рядів у Каневі
Нині музей "Канів від давнини до сучасності"
І нарешті ми дісталися нашого любого міста Канева. Євреї у Каневі почали селитися наприкінці XVII століття. З того часу його кількість постійно зростала. З 98 осіб (у Каневі та навколишніх селах) у 1765 році до 1635 осіб у 1847 році та 2686 осіб у 1897 році (на той час це становило 30% від загальної кількості населення).
Ось що пише у своїй книзі «Сказанія о населенныхъ местностяхъ Кіевской губерніи» (1864) Лаврентій Похилевич:
«Въ Каневе считается ныне жителей до 3000 христіань православныхъ и столько же евреевъ. Римскихъ католиковъ не более 20. Купцовъ 3-й гильдіи из христіанъ 8, и изъ евреевъ 34.»
Засвідченням розквіту єврейського населення у Каневі стала поява мурованої синагоги (єврейського молитовного будинку) (до цього на її місці стояла дерев’яна), зведеної у 1910 році (за іншими даними у 1908 році) на нинішній вулиці Воровського. У 1930-х її закрили і перетворили на навчальний заклад. Нині у її напіваварійному приміщенні діє дитяча музична школа. Та незважаючи на стан будівлі, її всеодно можна сміливо назвати однією з найкрасивіших у Каневі.
Колишня синагога (1910р.). Нині музична школа
У 1908 році була також побудована лазня. Нині вона збереглася у дещо зміненому вигляді на території АТП, що на вулиці Київській. Там, до речі, раніше розташовувалася садиба, заможного вочевидь, єврейського купця Гешеля Гальперіна.
Євреї, як ми знаємо, мають хист до підприємництва, тож недивно, що й у Каневі наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. велика (як не сказати – більша) частина торгівельних закладів належала саме євреям. Збереглася у Каневі і будівля, в якій розміщувалася крамниця єврейських торгових рядів. Нині це музей «Канів від давнини до сучасності». Жили євреї переважно у тодішньому центрі міста – нині це вулиці Воровського, Свердлова, Павла Корчаки.
Прізвища власників різноманітних закладів Канева у 1913 році
(Фото: jewua.org)
Існує в Каневі також історичне єврейське кладовище. Оскільки створення кладовища є одним з найбільших пріоритетів новоствореної єврейської общини, то з`явилося воно у Каневі ще у XVIII столітті. Кладовище до цих пір діюче. На вигляд воно вельми аутентичне – кам’яні надгробки, що поросли мохом, розкидані по тихій, навіть трохи таємничій, але світлій місцині… Найстаріші надгробки, що збереглися (ті, на яких можна розібрати написи), датуються кінцем 1940-х років, хоч на вигляд є і старіші. Зрозуміти це можна хоча б з того, що на цвинтарі можна зустріти декілька надгробків, схожих на чобіт, такі були «у моді» наприкінці ХІХ - поч. ХХ століть. Також можна тут побачити багато виявлень «цвинтарної моди» початку-середини ХХ століття – надгробки у вигляді зрубаних дерев зі зрізаними гілками. Багато написів на таких надгробках та кам’яних плитах зроблені на івриті, більш свіжі на вже не таких історичних надгробках – російською. Цвинтар знаходиться поблизу лісу по вулиці Київській.
Єврейське кладовище у Каневі
На жаль, і нашого міста торкнулася сумна сторінка історії – Друга світова війна. Під час німецької окупації разом з місцевим неєврейським населенням було вбито 150 євреїв у Берестовецькому яру. Нині про це нагадує пам’ятна стела, що на виїзді з міста теж по вулиці Київській.
Після Другої світової чисельність єврейського населення неупинно зменшувалася. Якщо до війни вона становила близько 1500 осіб, то нині – не більше кількох десятків - принаймні тих, хто офіційно себе такими визнає. Гадаю, багато канівчан мають у своєму роду єврейське коріння, хоч, можливо, навіть не підозрюють про це. Адже після війни багато євреїв змінили свої прізвища і намагалося приховати своє походження.
Найбільш численним єврейське населення у Каневі було у вже згаданому 1897 році, тоді воно становило третину усіх жителів (2682 осіб). Така ж статистика зберігається і по всій Україні – саме у 1897 році єврейське населення становило найбільшу відсоткову частку серед населення – 9,4% (2,7 млн. осіб). Щоправда, у 1926 році єврейське населення становило 3 млн. осіб, але при цьому займало лише 7,7% від усього населення.
Прихід радянської влади не покращив становище євреїв у нашій країні і нашому місті зокрема. Прихід Другої світової війни завдав нищівного удару по єврейському населенню України. Зараз найбільше євреїв проживає у містах Київ, Одеса та Дніпропетровськ. І хоч їхня кількість значно зменшилась протягом останнього століття, ми щиро сподіваємось, що їм подобається у нашій країні і нашому місті.
Пам`ятник розстріляним у Берестовецькому яру
P.S. Щодо слова «жид», яке ми нині використовуємо з негативним забарвленням. Спочатку воно не мало жодного образливого відтінку. Слово «жид» походить від латинського «judaeus» – «юдей», яке в свою чергу походить від відповідного слова на івриті і має значення «славетний». Слово «жид» з прадавніх часів вживалося на території України без жодної зневажливості. Поряд з тим існувало і слово «єврей», однак використовувалося воно переважно у церковному середовищі. Негативного відтінку слово «жид» почало набувати наприкінці XV століття під час Інквізиції, коли католицька церква оголосила юдеїв єретиками. Однак, оскільки Україна переважно не підпадала під владу католицької церкви, слово «жид» і надалі використовувалося тут у своєму звичному значенні.
Негативного відтінку слово «жид» на території нашої держави почало набувати з середини ХІХ століття, під час царювання Олександра ІІ (Україна у той час (більша її частина) перебувала під владою Російської імперії), коли слово «жид» було виключене з вжитку на підставі нібито його «лайливості».
Нині слово «жид» на території України, окрім деяких західних регіонів, має негативний відтінок. В той же час слово «жид» (без негативного відтінку) нині вживається замість слова «єврей» у таких мовах, як польська, чеська, словацька.
За підготовку матеріалу щодо євреїв у Каневі дякуємо сайту "History of Jewish Communities in Ukraine" ("Історія єврейських общин в Україні") - jewua.org
А також статті "Таємниці єврейських кладовищ" Дмитра Панаїра на сайті "Тексти.org.ua" - texty.org.ua