90-60-90. Випуск #8
Повнота зовсім не перешкода для успіху, а худорлявість не його гарантія
З власних спостережень
Світ охопила манія модельних стандартів. Жінки стали неначе схиблені на «ідеальних» параметрах, дієтах, фітнес-клубах. Варто поставити пам’ятник тому, хто вигадав знамениті модельні параметри «90-60-90», а також тому, хто вигадав вишукувати у жінок целюліт, а це, до речі, була жінка. Ну який сенс у цих модельних параметрах? Яке обґрунтування? Навіщо це потрібно? Історія створення легендарних «90-60-90» проста: саме такі параметри мали манекени, на яких шили одяг. І щоб не надто ускладнювати собі життя модельєри вирішили встановити такі параметри і для живих жінок-моделей. Так значно легше: шиєш собі одяг на манекені і його потім не треба підганяти індивідуально на кожну фігуру, адже тепер всі моделі мають однакові параметри. Як зручно!
 Венера перед дзеркалом.jpg)
Пітер Пауль Рубенс (1577-1640)
Венера перед дзеркалом
Навіть якщо вважати модельні стандарти просто частиною роботи моделі, то абсолютно незрозуміло навіщо це жінкам, які зовсім не збираються цим займатися. Вся справа в ідеалах. Людство постійно шукає, а точніше вигадує, собі якість ідеали і стандарти. Ідеали нам диктують засоби масової інформації, а саме там ми бачимо худих моделей, іноді аж надто худих. Але нас це не зупиняє – ми хочемо бути як вони! І знущаємося над власним тілом, можливо, навіть досягаємо своєї мети, та чи стаємо щасливіше? Моя чудова подруга якось, коли я сказала їй, що я явно набрала парочку кілограм на зиму, відповіла мені так: «Не переймайся. От я теж так хотіла схуднути. Думала, буду худою і все стане класно. І от я схудла. А де ж воно класно?» Треба сказати, що вона ніколи не страждала через надмірну вагу, бо в неї її не було, але вся ця манія «90-60-90» дістає більшість жінок.
Зі мною теж таке траплялося. Надихнувшись виглядом моделей, почала підганяти себе під визначений стандарт, той самий «90-60-90». І треба сказати, мені це майже вдалося. За кілька місяців я втратила 10 кілограмів і майже досягнула ідеалу. Та, на щастя, не довела цю справу до кінця. Я згадую той час із жахом. Як я тільки могла додуматись до такого?! Якоїсь визначеної дієти я не притримувалась, але дуже обмежила свій раціон, як видами продуктів, так і їх кількістю. Їжа стала для мене джерелом суцільного стресу. Я не могла з’їсти те, чого мені хотілось, постійно в голові перераховувала з’їдені калорії і картала себе за морозиво чи десерт. Тепер я сміюся над цими дурницями, але тоді мені було не до жартів. Це було жахливо! Додайте до цього виснажливі вечірні пробіжки (ранкові нічим не кращі). Ввечері я і без того втомлена, тягнулась по чималому стадіону і, звичайно ж, не отримувала від цього жодного задоволення. Але я вважала, що так треба і продовжувала бігати. Кажуть, щоб звикнути потрібен час. Але за кілька місяців біг не став подобатися мені більше і коли нарешті все це закінчилося і зітхнула з величезним полегшенням. У списку моїх знущань над собою значилась пілатес, така система фізичних вправ. Я робила її майже кожного дня. І ненавиділа. Але робила. І що все це принесло мені радість? Я стала щасливішою? Худішою так. Але не щасливішою, як це не дивно. Адже наближення до «ідеалу» мало б це зробити. Натомість я зрозуміла, що мало того, що гонитва за таким сумнівним «ідеалом» не варта жодної уваги і зусиль, так ще й те, що параметри «90-60-90»… мені не пасують. Зникла вся принадність моєї фігури, а близькі почали боятися, що мене знесе вітром і міцно тримали мене за руку під час непогоди. Це я, звісно, жартую, та якось нещодавно мені на очі трапилися кілька фотографій того часу. Я була вражена. Спочатку мені здалося, що фотографію хтось просто стиснув, настільки пласкою я на ній виглядала. Але ні. Фотографія була в порядку. Але ж тоді мені здавалося, що я ще недостатньо худа. Зараз ці фотографії мене жахають. Але у моєї історії хепі-енд. Я покинула знущатися над собою і почала любити себе такою, як я є. Звичайно, не так то просто одразу полюбити себе. Але мені здається, це єдиний вірний шлях.
 Три грації.jpg)
Пітер Пауль Рубенс (1577-1640)
Три грації
Тут ще можна згадати, що, мовляв, спорт корисна річ. Та тільки якщо вам це до вподоби. Мені не до вподоби, я прекрасно почуваюся і без цих речей і ще жодного разу не пожалкувала про те, що покинула всі ці пробіжки і зарядки.
Але мільйони жінок продовжують знущатися над собою. Багатьом з ним ніколи не досягнути модельних параметрів і це перетворює їхнє життя на суцільний жах і боротьбу з собою. А боротися із собою це справа, яка не має сенсу – всеодно програєш. Усі жінки, усі люди прекрасні, бо ж їх створила сама природа. Я, до речі, щось не чула про якісь такі параметри для чоловіків. Можливо, у модельному середовищі вони існують, та чи є хоча б один чоловік з вашого оточення, який про них знає, а тим паче намагається їх досягнути? Очевидно, що ні. Принаймні, я жодного такого не знаю. Зате кожна моя подруга переймається власною вагою.
І тут я не можу не згадати таку чудову річ як целюліт, яку вигадали косметичні компанії та салони краси для заробляння грошей. Жінки протягом століть і не здогадувались, що він у них є і раптом – целюліт! Жінки, звісно ж, намагаються від нього позбавитися, але така вже особливість жіночого тіла, що це їм не вдається. І знову ж таки, всі ми різні. І сідниці у всіх різні. Не має ніякої потреби підганяти себе під ідеал і намагатися їх модифікувати. Антицелюлітні засоби не позбавлять від целюліту, зате косметичні компанії, які їх випускають збагачуються за ваш рахунок. Те ж саме стосується і салонних процедур. Ні, я за тебе, щоб доглядати за собою. Та є різниця між гонитвою до абсурдних ідеалів і доглядом.
Коли у пресу раптом потрапляють фотографії зірок, на сідницях яких можна узріти цього страшного звіра, ім'я якому целюліт, це викликає масу емоцій. Тепер зіркових жінок починають підозрювати в неідеальності, а вони мали бути ідеальним взірцем для нас! Але в той же час такі фотографії заспокоюють жінок, бо ж вони розуміють, що і співачки, і акторки теж мають свої особливості і це наближає їх до нас. Ми починаємо менше чіплятися до власного тіла, адже якщо у голлівудської зірки є целюліт, то й для нас це не страшно!
 Венера із дзеркалом_зменшена.jpg)
Тиціан (1480-85-1576)
Венера із дзеркалом
Наше тіло часто стає джерелом стресу для нас, ми постійно ним невдоволені і це не сприяє отриманню задоволення від життя. Мені подобаються розкішні жінки, жінки в тілі, які насолоджуються собою та життям, а не сидять на дієтах. Але це зовсім не означає, що тепер треба вигадати новий ідеал, скажімо, «105-70-115». Ні, це було б безглуздо. Я проти ідеалів узагалі. Адже сьогодні в моді худорляві і всі жінки намагаються схуднути, а завтра в моді будуть повненькі і всі почнуть набирати вагу. Не всім це вдасться, як і далеко не всім вдається схуднути до бажаних об’ємів. Прагнучи до ідеалів, ми будемо щоразу знаходити у собі невідповідність йому. Ми екзаменуємо кожен сантиметрик свого тіла і, звичайно ж, залишаємось невдоволені. Зміна ідеалу нічим не змінить ситуацію, це змінить лише відсутність будь-якого ідеалу як такого. Людству пора припинити пошуки ідеалів і визнати за кожним правом бути таким як він є.
У цьому плані мене дуже надихає солістка гурту «The Gossip» Бет Дітто. Вона просто чудова, далека від модельних параметрів, але не переймається цим, а насолоджується. Їй належить цей прекрасний вислів: «Я є і я така. Крапка.»
Хтось намагається загнати нас у рамки, підігнати під певний ідеал, а ми і раді старатися. Та хіба чудово буде, якщо всі ми станемо однаковими? Бути собою – наше невід’ємне право. Користуймося ним!